havesweettooth

Ура! Нарешті я дописала і щойно надіслала свою письмову роботу. Я собою пишаюся: 10 сторінок англомовного тексту на тему "Health effects of vegetarian diets", з оглядом літератури на 5 сторінок і все це - лише за 7 годин кропіткої праці. Я попросила свою молодшу сестру, яка вчиться на лінгвіста, передивитися мою роботу чи я там щось не напартачила з англійською і навіть вона не знайшла до чого придратися! Знаю, що самовихваляння - це не дуже добре, але так приємно іноді себе похвалити, тим паче, що для цього є усі підстави)

Над мною висять, як Дамоклів меч, дві псиьмові роботи, дедлайн - завтра, а також кілька іспитів. А у мене болить живіт, немає води і настрою щось робити.
Після складання усіх іспитів, відвідувань Днів народжень і попередньо запланованих походів театрів ( усе це - тяжка праця!) я збираюся днів зо два валятися на дивані, спати нарешті не по 6, а годин по 12 і ВЗАГАЛІ НІЧОГО НЕ РОБИТИ! Думка про ці кілька днів нічого-не-робіння зігріває мою душу і надає сил на останній ривок, бо "від роботи навіть коні дохнуть", а що вже говорити про мене)

Аааа! Дивлюся шоу "Танцюють всі". Це чи не єдине, що варто дивитися по ТВ.
Чорт, ці танцюристи такі пристрасні, відчайдушні, неймовірні і надзвичайні, що я просто божеволію від них! Оце сиджу перед телевізором і стогну від задоволення під час кожного виступу)

Вже друга моя колишня одногрупниця вийшла заміж. Дивлюся на її весільні фотки і мені стає сумно... Я теж хочу домашнього затишку, тепла, щоденних обіймів і поцілунків, прокидатися вранці поруч коханого і готувати йому вечерю! ААААААААААААААААААААААА!!!
А що я маю натомість? Останні три тижні - суцільне навчання-страждання. Мозок просто вимкнеться.
Втішаю себе тим, що часу на повноціннне подружнє життя у мене все одно поки що нема і будь-який чоловік би зі мною розлучився, бо я не думаю, що знайдеться бодай один такий на світі, який би витримав таку ситуацію: приходить він ввечері додому після роботи, втомлений і голодний. Іде собі на кухню, а там - хоч шаром покоти. Він здивовано і невдоволено звертається до дружини (тобто до мене), а вона йому: "Коханий, я зараз не маю ані часу, ані сил нічого робити. У мене передсесійна гарянка, я вчуся за ранку до ночі, тож не чіпай мене, не говори до мене, а краще - забудь на певний час про моє існування!" Ось так-от. Тому впродовж тижня-чотирьох у бідного чоловіка не було б ані вечері, ані сексу, ані спілкування з дружиною, бо вона, бачте "в навчанні". Вона б ходила замучена і роздратована, а якби він ( Не ДАЙ БОГ!) спробував її розрадити, сказавши щось на кшталт "не переймайся", то вона могла б на нього і накричати. І я думаю, що нещасного мало б втішило, що у неї усі п'ятірки і вона вся така вумна-геніальна, бо якому чоловіку це на фіг треба?!

Мій спосіб життя мене вбиває. Я про сон. Раніше я була просто совою. Коли була можливість - не лягала спати раніше третьої чи другої, відповідно спала години до одинадцятої-дванадцятою. До речі, завжди обурююся, коли мене питають чого це я так багато сплю. Яке ж це багато? 11-3=8. Вісім годин сну. Це не забагато. Просто спати я лягаю пізно! Так от, я не про це. Зараз я стала не просто совою - потреба ходити на пари змусила мене з однієї доби зробити дві. Так одразу примусити себе відвикнути від того, щоб лягати о третій ночі спати після тритижневого карантину мені не вдалося. Тож я лягаю спати пізно, прокидаюся рано - десь о восьмій, йду на пари, почуваюся при цьому абсолютно нормально, але прийшовши додому одразу ж відключаюся на годинку-дві, а то й три. Отак-от відіспавшися, я вже не зможу заснути ані опівночі, ані о першій ночі, а ближче до четвертої ранку. Ось таке-от замкнене коло.

Вирішила-таки хоча б спробувати вступати на МОЗ. Часу, звісно, взагалі нема і треба вчити все страшними темпами. Але чомусь мені здається, що запам'ятати різницю між менеджером нижчої і середньої ланки значно легше аніж особливості філософської системи Гегеля.

Я у роздумах - вступати в магістерку на філософію чи на МОЗ(менеджмент охорони здоров'я)?
Ну тобто я, звісно, хотіла б все життя читати суперрозумних авторів-філософів, аналізувати їхні праці, крутится в суперінтелектуальному товаристві, але останнім часом мені щось НУ ДУЖЕ хочеться, щоб мені в майбутньому було за що купити їжу, бодай сяке-таке вбрання і взуття. І щоб не доводилося думати де взяти гроші на якісь-там колготки і дорогущу зубну нитку. Ну і щоб стало грошей на окреме від батьків проживання, бо якщо і далі з ними житиму, то перетворюся на знервовану психопатку. Тому ж думаю про щось практичніше за філософію.
Ось думаю-думаю, а час піджимає - через десять днів вступні іспити.

Сьогодні покликав один мене на пляж. А мені не дуже-то хочеться з цим кудись йти. Я як відмазку використала те, що у мене нема купальника. Точніше він є, але такий старий і поношений, що не хочеться в ньому і на люди показуватися. Так ось цей хлопчик почав мені розповідати, тільки іншими словами, що я дурна, закомплексована дівчина, внєшность - нє главноє, главноє - душа, нема чого паритися через відсутність нормального купальника і т.д. Він мене так взбісив, що я тепер не просто на пляж з ним не піду, а взагалі не хочу з ним спілкуватися. Щоправда, не вийде. Нє, ну от скажіть мені, ну чи я дурна, чи якщо я справді йому так подобаюся, то невже найкращий спосіб добитися взаємності - це спробувати переконати дівчину, що її переживання нікчемні і вона взагалі дура, що переймається такою фігнею? Клянуся, якби я була чоловіком, то у відповідь на таку скаргу дівчини я або б спробував її втішити-розрадити, сказавши щось на кшталт: "ти навіть у мішку бужеш гарна, не те, що у старому купальнику", або, якщо є гроші і що ще краще - запропонував подарувати їй новий - так би я показав, що дівчина і її почуття мені не байдужі і я ладен докласти зусиль аби зробити їй приємність.

А ця тактика - просто офігєть. Називається: "доведи дівчині, що вона дура, а ти на її фоні такий розумний і узагалі зашибісь чувак".

Батьки просто не дають спокою: щодня випитують коли вже я збираюся готуватися до іспитів. Ну скільки можна? Я сама краще знаю скільки мені часу треба на підготовку
Хочу жити окремо від батьків, бо це мозкоїдство мене вбиває.

Ой. Вчора цілу ніч гуляла. Зі своїми рідними філософами. Була майже вся група плюс два хлопчика, яких привели їхні дівчатка) От сиджу і думаю, а чому ми раніше ніколи так не збиралися? Було ж справді весело і класно. Усілякі суперінтелектуальні) розмови змішалися з танцями і піснями. Блін, було б куди людей привести, теж влаштувала б подібні вечірки.

Вчора повернулася зі Львова. Вражень - купа. Поїздка разом з дорогою забрала у нас рівно три доби. Мої висновки і спостереження:
Вперше в житті усвідомила і відчула на собі що означає вислів "українські дороги". Раніше на таке не натрапляла, але цього разу -яма на ямі і ямою поганяє. Об'їхати яму неможливо, бо влетиш у ще десяток інших. Нам не пощастило - іхали на великій швидкості вночі і вскочили у якусь яму - довелося міняти колесо.
Плюс менти справжні суки. Знайшли до чого придратися - довелося віддати сотку за порушення. При чому, якщо раніше ти даєш менту гроші, то почуваєшся обкраденим, а зараз ще маєш йому дякувати, бо мінімальна ціна штрафу - 270 гривень. Наше офіційно коштувало 550.
А так все було чудово. Все ж на машині їздити справді круто, ми самі обирали собі маршрут, по дорозі заїхали в олеськівський замок, дубнівський і корецький.

А Львів - то справді місто-казка. Я і раніше там бувала, але в дитинстві, тож боялася, що зачарування вивітриться. Ну як це часто буває, коли в дитинстві все здається таким великим і надзвичайним, а потім ти опиняєшся в тому ж самому місці у дорослому віці і вже не знаходиш тієї величі. Але Львів мене не розчарував. Він і справді чудовий. Це фактично вперше, коли я приїжджаю з іншого українського міста в Київ не з думками на кшталт як чудово, що я нарешті повернулася у цивілізацію, а навпаки. Тут справді СТРАШЕННО гамірно, людно, брудно, стільки гопників, обриганців, щодня доводиться стільки часу вбивати на це метро і так далі. Плюс в Києві справді страшенна спека, а там - навіть трохи прохолодно, ідеалбна погода для огляду міста, коли сонце не плавить мізки.

Подія дня - видерлася з подругою на Замкову гору, спека була нестерпна, тож засіли на якійсь колоді у кущах. Сидимо собі, теревенимо, аж тут приходить мужик і починає "хвалитися" своїми геніталіями. Нам стало страшенно бридко і ми швиденько з того місця пішли, а він - за нами зі спущеними штанами. Я так розлютилася, що аж наверещала на нього і побажала, щоб у нього все повідсихало. Гм... Яка трансформація - кілька років тому я бстрашенно злякалася, а тепер - просто бридко і все.

У мене щастя - я склала держіспит. На 94 бали. Якщо хтось думає, що там було багато п'ятірок, то він помиляється - це не оцінки всім за так роздавали, а я така уся вумна і гєніальная)

Слава Богу, це все закінчилося. Бо останні дні були справжнім випробуванням, у мене від хвилювання аж серце колоти почало.

Нарешті я випадково знайшла визначення слова "дискурс", які усі використовують, але, як це часто буває, ніхто не може толком його пояснити. Отже, дискурс - це "мультисуб'єктний нескінченний діалог, виникає з незавершеного суб'єкт-суб'єктного діалогу, коли у нього входять інші суб'єкти"

Прикольно - сьогодні в Лондоні страйк - не працює громадський транспорт. А моя сестра відлетіла з Лондону тільки вчора, перед тим об'їздивши вздовж і впоперек місто), у неї часу було лише 18 годин, так що як добре, що їй не довелося ходити пішки)

Сестра полетіла У США. По дорозі до аеропорту вона уся світилася від щастя, ледве не стрибала.

Є бодай одна людина, у якої сьогодні не болить голова? У мене зараз просто вибухне! І так вже другий день.

Сьогодні вступила в дискусію з дівчиною у ЖЖ - вона вважає, що Коельо - то класний письменник, "знавець людських душ" і, якщо я цього не розумію, то я просто нездатна осягнути такого геніального письменника, який (увага!) стоїть на рівні з Достоєвським, Толстим, Драйзером.

Воістину не люблю сперечатися

Складу іспит і засяду за комп'ютерну цяцьку - The Sims 3 називається. Чудово про суть гри висловився Михайло : "Це гра, яка називається "Ось як ви могли б жити, якби вам було де"".

Я хотіла сьогодні встати рано-вранці і здати кров на переливання, бо перед тим читала, що її страшенно не вистачає. Ну от я і подумала, що раз СНІДу і гепатиту у мене немає, то можна і добре діло зробити. Я навіть спромоглася прокинутися рано-вранці, що для мене взагалі нереально, але мої благородні поривання розбилися вщент, коли я подивилася у вікно - ллє дощ. При чому дощ якийсь особливо бридкий і неприємний, тож балагородна справа відкладається.